Антикварні книги - мистецтво

1 2

1	Грабар І.Е. Історія російського мистецтва. У 6 тт. Т. 1-3, 5,6. / У оброб. від. частин вид. взяли участь: Алекс. Бенуа, І. Я. Білібін, Ап. М. Васнєцов [та ін]. - Москва: І. Кнебель, [1910-1913]. Т. 1: Архітектура: Допетровська доба. [6], 508, [5] с., 1 л. фронт. (Мил.), 3 л. мул.: мул. Т. 2: Архітектура: Допетровська епоха: (Москва та Україна). 478, [2] с., 1 л. фронт. (Мил.), 3 л. мул.: мул. Т. 3: Архітектура: Петербурзька архітектура у XVIII та XIX ст. 584 с., 1 л. фронт. (Мил.), 4 л. мул. Т. 5: Скульптура. 416 с., 1 л. фронт. (Мил.), 3 л. мул.: мул. Т. 6: Живопис, Т. 1. Допетровська доба. 536 с., 5 л. мул.: мул. Розмір 30 див. Оправа книги оригінальна: шкіра коричневого, коленкор, блінтове та орнаментально-шрифтове тиснення золотом, форзац, каптал, лясе. Видання має музейну, наукову, художню, історико-культурну цінність та є бібліографічною рідкістю. Книжка представляє колекційний інтерес. Прижиттєве видання автора. Ігор Еммануїлович Грабар (1871 - 1960) - видатний художник-живописець, реставратор, мистецтвознавець, просвітитель, музейний діяч, педагог. Народний художник СРСР (1956). Лауреат Сталінської премії першого ступеня (1941). Академік І.Е. Грабар був ініціатором і редактором багатотомної праці "Історія російського мистецтва", автором низки його найважливіших розділів. Зібраний у цій праці найцінніший художній та архівний матеріал дав можливість широко показати багатство та велич російського мистецтва. У обробці та виданні численних частин, брали участь найвідоміші та найяскравіші діячі Росії: російські художники А. Бенуа, І.Я. Білібін, А.М. Васнєцов, барон Фон Н.М. Врангель, архітектори Ф.Ф. Горностаєв, С.П. Дягілєв, академіки художніх мистецтв Н.П. Кондаков, С.К. Маковський, проф. Г.Г. Павлуцький, архіт. В.А. Покровський, Н.К. Реріх та ін. Вперше думка про видання «Історії російського мистецтва» виникла у Грабаря в 1902, коли видавець журналу «Нива» А. Ф. Маркс попросив його переробити та доповнити «Історію мистецтв» П. П. Гнедича. Відмовившись «переробляти» Гнедича, Грабар запропонував видати «Історію російського мистецтва» і, отримавши згоду, на довгі роки заглибився у вивчення архівів Академії мистецтв, Академії наук, Сенату, Синоду, Міністерства двору та ін. Перший варіант програми «Історії російського мистецтва» був готовий у січні 1907. Все видання мало складатися з 12 томів (3000 ілюстрацій); архітектуру передбачалося виділити на спеціальні томи. У 1909-16 роки було випущено 5 томів, причому Грабар був як редактором, а й автором найважливіших розділів. Зібраний у цій праці найцінніший художній та архівний матеріал дав можливість широко показати багатство та велич російського мистецтва. Досі це дослідження залишається найповнішою і ґрунтовною працею з російського живопису, архітектури та скульптури. Це видання містить багато українського матеріалу, зокрема розділ «Українське бароко» (1912).
2	Верман К. Історія мистецтва всіх часів і народів / Т. 1. - Т.3.-СПб.: Видавниче Товариство "Просвіта", [1903-1913]. Видання має музейну, наукову, історико-культурну цінність та є бібліографічною рідкістю. Книжка представляє колекційний інтерес. Прижиттєве видання автора. Том 1. Мистецтво дохристиянських та нехристиянських народів. Переклад з німецької за редакцією А.І.Сомова, старшого хранителя Імператорського Ермітажу. Друге видання зі стереотипу. З 615 малюнками в тексті, 15 хромолітографіями та 35 таблицями, гравірованими на дереві або виконаними світлописним способом. [1903]. XXII, 827 с.; з ілюстраціями в тексті та 55 ілюстраціями на окремих аркушах. Том 2. Мистецтво християнських народів остаточно XV століття. Переклад з німецької під редакцією А.І.Сомова, старшого зберігача Імператорського Ермітажу, та (починаючи з 26 аркуша) Д.В.Айналова, проф. Імператорського С.-Петербурзького Університету. 418 малюнків у тексті, 15 хромолітографій та 39 гравюр та автотипій. [1909]. ХХ, 937 с.; з ілюстраціями в тексті та 55 ілюстраціями на окремих аркушах. Том 3. [Європейське мистецтво XVI-XIX ст.]. Переклад з німецького П.С.Раєвського, В.Н.Ракінта та М.А.Енгельгардта за редакцією Д.В.Айналова, проф. Імператорського С.-Петербурзького Університету. [1913]. XXII, 922 с.; з ілюстраціями в тексті та 58 ілюстраціями на окремих аркушах. 25,6 х 17,2 см. У трьох напівшкіряних видавничих палітурках у стилі модерн із золотим тисненням на корінцях. Дрезденська галерея – один із найбільших та найкращих європейських художніх музеїв. Створена у XVI столітті, вона досягла справжнього розквіту у XVIII ст. при Августі II та його синові Августі III, які безперервно поповнювали свою колекцію окремими полотнами та цілими зборами. Основну цінність в експозиції галереї представляє розділ італійського живопису XV-XVIII століть – полотна Тіціана, Джорджоне, Веронезе, Рафаеля, Корреджо, Тінторетто, картини чотирьох найбільших представників голландської школи – Рембрандта, Вермеєра, Рейсдала та Халса, роботи фламандських майстрів Рубенса, Ван Дейка, Снейдерса та розділ іспанського мистецтва. Дрезденська галерея стала і найважливішим науковим центром, у якому склалася давня традиція та самостійна школа мистецтвознавства. Її яскравим представником був директор галереї професор Карл Верман (1844–1933). Його фундаментальна праця, якій автор присвятив понад двадцять років життя, значно відрізнялася від подібних творів початку ХХ століття. У ньому представлено розвиток художніх мотивів, на першому плані висунуто проблему їх еволюції і видозміни від епохи до епохи і від народу до народу. Це один із останніх універсальних творів у галузі мистецтвознавства, написаних одним автором і вводили в науковий обіг колосальний, раніше невідомий мистецтвознавчий матеріал. Дослідник використав художні багатства Дрезденської галереї та архітектурні шедеври самого Дрездена. Наприкінці Другої світової війни місто було повністю зруйноване союзниками, і на сторінках видання збереглися описи та знімки Дрезденських палаців та храмів, оригінали яких безповоротно втрачені. Вчений вперше систематично розглянув прояви художньої творчості первісних і доісторичних народів на основі всіх даних, доступних науці на той момент. У творі К.Вермана суворий метод дослідження та наукова точність поєднуються з популярністю та доступністю викладу, у ньому вміщені чудові ілюстрації, багато з яких виконані у кольорі у техніці літографії. Книжка дає фундаментальну мистецтвознавчу базу для подальших досліджень світового та європейського мистецтва.
3	Гюйо, Жан Марі. Мистецтво з соціологічної погляду: [З портр. авт., виконаним фірмою Дюжарден в Парижі] / М. Гюйо; Пров. Д.А.М. - Санкт-Петербург, 1900. - (Видання товариства "Знання" / Ред. Г. Фальборка та В. Чарнолуського № 7). Формат видання: 21 см х 14 см х 2,8 см; 464 с., 1 л. фронт. (портр.) Оправа книги відновлена в кращих традиціях палітурної майстерності XIX століття: шкіра коричневого кольору, «мармуровий» папір, блінтове та орнаментально-шрифтове тиснення золотом на корінці книги, форзац, каптал, лясе. Видання має музейну, наукову, історико-культурну цінність та є бібліографічною рідкістю. Книжка представляє колекційний інтерес. Автор книги – Гюйо Марі Жан (1854–1888) – французький філософ. У юності захопився філософією, читав Платона та Канта; особливо сильне враження справила на нього етика Епіктета. Першим керівником у його заняттях була мати, автор відомих на той час творів з педагогіки, один із яких був удостоєний премії Французької Академії, а потім його вихованням зайнявся вітчим, філософ Альфред Фуйє. У численних філософських творах автор дає обґрунтування цінностей - науки, моралі, релігії та мистецтва, - виходячи з поняття життя. Загальний всім «порив життя», що нерозривно пов'язує людину з іншими людьми, створюючи основу соціальної солідарності та злагоди; ним зумовлено почуття єдності людини із космосом. Багато ідей Гюйо, зокрема підкреслення їм несвідомого боку у людині, набули розвитку у філософії 20 в., у концепціях Ніцше, Бергсона та інших.
4	Муратов П. Образи Італії. Повне видання у трьох томах. [Берлін]: видавництво З.І.Гржебіна, 1924. В оригінальних видавничих палітурках: червоний коленкор, орнаментально-шрифтове тиснення золотом. 15,5 x 11 х 1 см (кожен том). Т. 1. Венеція – Шлях до Флоренції. Флоренція – Міста Тоскани. 379 с.; 13 л. Іл. Т. 2. Рим-Лаціум. Неаполь та Сицилія. 293 с.; 10 л. іл. Т. 3. Від Тибру до Арно - Північ. Венеціанський епілог. 371 с.; 13 л. іл. Видання має наукову, мистецьку, історико-культурну цінність. Книжка представляє колекційний інтерес. Прижиттєве видання автора. Ілюстровані видання. Муратов Павло Павлович (1881–1950) – письменник, мистецтвознавець, перекладач, видавець. З 1906 р. служив помічником бібліотекаря Московського університету, потім зберігачем відділу образотворчих мистецтв та класичної старовини Румянцевського музею. У 1905-1906 р.р. подорожував Англією та Францією. Він набув популярності у науково-літературних колах своїми мистецтвознавчими нарисами та статтями. У 1922 р. емігрував. У своїх нарисах «Образи Італії» П.П.Муратов виявив талант письменника, який поєднує життєпис легендарних особистостей з естетичними замальовками. Книга стала яскравим та незвичайним за задумом досвідом зображення Італії, її міст та пейзажів, її історичного та художнього духу мовою, близькою до символізму. У книзі даються багаті фактичні відомості для тих, хто ще тільки знайомиться з італійською історією та мистецтвом: на вулицях, у соборах та музеях італійських міст. Споглядання італійських шедеврів, на думку автора, здатне виробити у людині бездоганний естетичний смак. Автор не обмежується історією та областю мистецтва, він вплітає у свою розповідь і живу повсякденність, враження від вуличного шуму, перехожих, популярних у народі обрядів. За словами П.Муратова, в Італії варто побувати, «щоб повернутися звідти з новим світовідчуттям злиття початків і кінців, єдності історії та сучасності, нерозривності особистого та всесвітнього, правди вічного кругообігу речей, давнішої правди, ніж мізерна ідея прогресу».
5	Едінг Борис Миколайович. Ростов Великий, Углич: Пам'ятники худож. старовини / Борис фон-Едінг; [Передл.: Ігор Грабар]; (Російські міста - розсадники мистецтва: Зібр. іл. монографій / Ігор Грабар. Ростов Великий. Угліч Вип. 1). - Москва: І. Кнебель, [1914]. Формат видання: 30 см х 22,5 см х 1,8 см; 200 с.іл. Оправа книжки оригінальна. Видання має музейну, наукову, історико-культурну цінність та є бібліографічною рідкістю. Книжка представляє колекційний інтерес. Прижиттєве видання автора. Грабар Ігор Еммануїлович (1871-1960) - російський радянський художник-живописець, реставратор, мистецтвознавець, просвітитель, музейний діяч, педагог. Народний художник СРСР (1956). Лауреат Сталінської премії першого ступеня (1941). У першому випуску серії, започаткованої Ігорем Грабарем "Російські міста розсадники мистецтва" зібрані ілюстровані монографії знаменитого історика мистецтва Бориса фон Едінга. Автор розглядає пам'ятки художньої старовини Ростова Великого та Углича. Едінг Борис Миколайович (1889-1919) – історик давньоруської архітектури, літератор.
6	Прельс Роберт. Естетика = (Aesthetik) / Р. Прельс; з ост. нім. вид. В. Д. Володимирова [псевд.], під ред. та з дод. ст. В. В. Чуйко [Нарис історії естетики]. ¬– СПб: Видання книгопродавця В. І. Губінського, 1895 (Друкарня та літографія В. А. Тиханова). Формат видання: 20 см. [4], ІV, 340 с. Оправа книжки оригінальна. Видання має музейну, наукову, історико-культурну цінність та є бібліографічною рідкістю. Книжка представляє колекційний інтерес. Прижиттєве видання автора. Зміст: Загальні основи естетики, Культура, Про мистецтво взагалі, Живопис, Скульптура, Архітектура, Поезія, Спів, Музика, Танці, Сценічне мистецтво. Прельс Роберт (Proelss) – німецький письменник. Народився в 1821 р. Писав спершу драми ("Sophonisbe", 1862; "Michael Kolhaas", 1863; "Katharina Howard", I860; "Eine edle That", 1866), потім дав великі коментарі до 747. , 9 том.), найвідомішу біографію Гейне (1886), "Geschichte des dresdener Hoftheaters" (1878), "Geschichte des neueren Dramas" (1880-1883), "Vom Ursprung der menschlichen Erkenntnisis" (1 (1884; російський перекл., 1895), "Das herzogl. meiningensche Hoftheater" (1887), "Das deutsche Volkstheater" (1889), "Königin Marie Antoinette" (1894), "Katechismus der Dramaturgie" Geschichte der deutschen Schauspielkunst” (1900). Помер 1906 року.
7	Похмурий В. Анатоль Петрицький. Театральні строї. – [Київ], Державне видавництво України, 1929. Формат видання: 34,7 см х 26 см. 24, [4] с.: іл., 1 л. фронт. (Мил.), 28 л. мул. 56 кольорових ілюстрацій на 28 аркушах. Титульний аркуш та текст українською та німецькою мовами. Тираж 1500 екз. Оправа книжки оригінальна. Видання має музейну, наукову, художню, історико-культурну цінність та є бібліографічною рідкістю. Книжка представляє колекційний інтерес. Прижиттєве видання автора. Анатолій Галактіонович Петрицький (1895-1964) – видатний український живописець, графік, декоратор, педагог. Народний художник СРСР (1944). Лауреат двох Сталінських премій другого ступеня (1949, 1951), дійсний член АХ СРСР. Анатолій Петрицький – один із тих художників, які започаткували принципово нові засади діяльності сценографа в українському театрі ще у 1917 – 1920 роках. Кольорові театральні декорації та костюми виконані у кубічно-конструктивістській манері. В основі ескізів костюмів Петрицького середини та кінця 1920-х років лежать скульптурні та найчастіше спіральні структури, які нагадують ескізи костюмів, виконані Олександрою Екстером для театральних постановок Таїрова. «Театральні строї» – одна з найкращих книг українського авангарду. Альбом «Театральні строї» був у бібліотеці Пікассо. Екстер користувалася ним, викладаючи основи композиції у Сучасній академії мистецтв Леже у Парижі. У 1940-х цей формалістичний альбом фігурував як компромат на художника, якому не місце серед професури Київського художнього інституту. Кажуть, що Петрицький розшукував екземпляри цього видання та знищував.
8	Новицький О. Тарас Шевченко як маляр. Львів-Москва: Наук. Тов. ім. Шевченка: Тіпо-літогр. Т-ва І. Н. Кушнерєв та Ко, 1914. Формат видання: 26,3 см х 18 см х 1 см; 90 с., 84 с.: іл. Оправа книги оригінальна: коленкор, шрифтове тиснення золотом. Видання має музейну, мистецьку, наукову, історико-культурну цінність. Прижиттєве видання автора. Ця публікація є однією із численних праць, які історик мистецтва та академік АН УРСР Олексій Новицький присвятив дослідженню особистості Тараса Григоровича Шевченка, а саме – його художньому таланту. Основну частину видання займає альбом (реєстр робіт Тараса Григоровича та власне репродукції його картин). Нарис хронологічно описує розвиток художнього таланту Шевченка, називає людей, які сприяли становленню художника. Олексій Петрович Новицький (1862 – 1934) – історик мистецтва, бібліограф. Академік Всеукраїнської академії наук (з 1922).
9	Програма Всесоюзного конкурсу на проект пам'ятника та музею на могилі Т.Г. Шевченка = Програма всесоюзного конкурсу на проект пам'ятника та музею на могилі Т.Г. Шевченка. / Художнє оформлення та макет верстки – Василь Єрмілов. - Х.: Перша кн. ф-ка ДВО-УПП ім. Р. І. Петровського, 1931. Формат видання: 30 см х 22 см х 0,6 см; 55 с.: іл., 17 л. мул. Тираж – 1000 екз. Текст українською та російською мовами. Збережено видавничу обкладинку. Видання має музейну, наукову, історико-культурну цінність та є бібліографічною рідкістю. Книжка представляє колекційний інтерес. Тарас Григорович Шевченко (1814 - 1861) - видатний український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський та політичний діяч. Член Кирило-Мефодіївського братства. Академік Імператорської академії мистецтв (1860). Згідно з постановою Радянського уряду Тарасова (Чернеча) гора 1925 р. оголошена державним заповідником. У 1939 р., в ознаменування 125-річчя від дня народження поета, на горі відкрито бронзову пам'ятку Т.Г. Шевченка. Автори проекту – скульптор М. Мазінер та архітектор Е. Левісон. Єрмілов Василь Дмитрович (1894 - 1968) - видатний український художник - авангардист і дизайнер, видатний учасник різних художніх течій 1910-х - 1920-х років XX століття (кубізм, конструктивізм та ін.). Малював обкладинки для книг («Ладомир» В. Хлєбнікова. — Харків: 1920; та ін.) та журналів («Колоси» — 1918 № 17; «Нове мистецтво» — 1927; «Авангард» — 1928-30-ті; «Культура та пропаганда» - 1933). Створив багато станкових робіт - жанр, портрет і особливо пейзаж. Роботи знаходяться у музеях США, Німеччини та Франції; продаються на міжнародних аукціонах - Сотбіс. Програма Всесоюзного конкурсу на проект пам'ятника та музею на могилі Т.Г. Шевченка = Програма всесоюзного конкурсу на проект пам'ятника та музею на могилі Т.Г. Шевченка. / Художнє оформлення та макет верстки – Василь Єрмілов. - Х.: Перша кн. ф-ка ДВО-УПП ім. Р. І. Петровського, 1931.
10	Програма міжнародного конкурсу на проект державного українського театру масового музичного дійства на 4000 чоловік у м. Харків. / Підготовлений Харківським окружним виконав. комітетом, міськрадою, комітетом сприяння будівництву УСРР; Художнє оформлення А. Страхова, Технічне керівництво І. Лося; Надруковано під керівництвом Г. Юркова. - - Х.: "Пролетар", 1930. Формат видання: 29,5 см х 21,5 см х 0,7 см; 184 с., 1 л. мул. Тираж – 3000 екз. Текст українською, російською, німецькою, англійською, французькою мовами. Збережено видавничу обкладинку. Видання має музейну, наукову, історико-культурну цінність та є бібліографічною рідкістю. Книжка представляє колекційний інтерес. Адольф Йосипович Страхов (справжнє прізвище Браславський) (1896—1979) — український графік та скульптор. Працював у книжковій графіці. Ілюстрував твори Т. Г. Шевченка, Ф. Достоєвського, Л. Толстого, С. Степняка-Кравчинського, О. Купріна, М. Твена, П. Тичини, М. Йогансена. Існував напрямок — «страхівський» плакат. Найвідоміший - "Смерть фашизму". З 1930-х років у Харкові розпочалася реалізація великих містобудівних заходів, яка часто спричиняла знищення цінної забудови. Так було знесено Мироносицьку церкву, де мав з'явитися новий культурно-громадський центр міста. Передбачалося будівництво "Театру масового музичного дійства". Всесоюзний конкурс на його будівництво було оголошено 1930 року. Усього брали участь 144 роботи. За умовами конкурсу театр мав вміщувати не менше чотирьох тисяч осіб, передбачалося поєднання функцій цирку, театру та кінотеатру, а також, проведення масових заходів. Перший приз конкурсу отримав проект братів Весніних, який вирішував усі поставлені завдання. Центральною частиною композиції вони зробили велику овальну залу, що вміщає від 4 до 6 тис. глядачів. Проект було прийнято до реалізації, розпочалося будівництво. Проте, після перенесення 1934 року столиці до Києва, будівництво припинилося. На цьому місці влаштували тролейбусне депо, яке проіснувало до 1946 року.

1 2

сайт створено компанією